A A A K K K
для людей із порушенням зору
Красносільська територіальна громада
Одеський район, Одеська область

Домашнє насильство

Дата: 27.01.2022 16:37
Кількість переглядів: 1184

     Домашнє насильство – це складна, багатоаспектна проблема, яка є не лише порушенням прав людини, а й проявом дискримінації. Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачає впровадження комплексного інтегрованого підходу до боротьби з домашнім насильством. Важливо, що Закон спрямований, насамперед, на надання ефективної та комплексної допомоги постраждалим від домашнього насильства особам, але водночас передбачає систему заходів щодо притягнення кривдників до відповідальності.

Коло осіб, на яких розповсюджується дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству, незалежно від факту спільного проживання:

1) подружжя;

2) колишнє подружжя;

3) наречені;

4) мати (батько) або діти одного з подружжя (колишнього подружжя) та інший з подружжя (колишнього подружжя);

5) особи, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти;

6) особи, які мають спільну дитину (дітей);

7) батьки (мати, батько) і дитина (діти);

8) дід (баба) та онук (онука);

9) прадід (прабаба) та правнук (правнучка);

10) вітчим (мачуха) та пасинок (падчерка);

11) рідні брати і сестри;

12) інші родичі: дядько (тітка) та племінник (племінниця), двоюрідні брати і сестри, двоюрідний дід (баба) та двоюрідний онук (онука);

13) діти подружжя, колишнього подружжя, наречених, осіб, які мають спільну дитину (дітей), які не є спільними або всиновленими;

14) опікуни, піклувальники, їхні діти та особи, які перебувають (перебували) під опікою, піклуванням;

15) прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі, їхні діти та прийомні діти, діти-вихованці, діти, які проживають (проживали) в сім’ї патронатного вихователя.

За умови спільного проживання:  інші родичі й інші особи, які пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки.

Дитина, яка стала свідком (очевидцем) домашнього насильства, визнається постраждалою від домашнього насильства дитиною. Інформацію про таких дітей треба обов’язково передавати протягом доби службі у справах дітей та уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України.

Протидія домашньому насильству – система заходів, що здійснюються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, а також громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, та спрямовані на:

– припинення домашнього насильства;

– надання допомоги та захисту постраждалій особі;

– відшкодування їй завданої шкоди;

– належне розслідування випадків домашнього насильства;

– притягнення до відповідальності кривдників та зміну їхньої поведінки.

Психологами виділяється  чотири ознаки насильства:

– Насильство завжди здійснюється за попереднього наміру;

– Сутність насильства полягає у порушенні прав і свобод конкретної людини;

– Насильство є таким порушенням прав і свобод людини, що унеможливлює її самозахист;

– Насильство завдає шкоди фізичному та чи психічному здоров’ю.

Домашнє насильство – це сценарій поведінки, який спрямований на здійснення тотального контролю над членами родини, на придушення їх волі, з використанням сили, залякування, маніпулювання. Насильство проявляється в зловживанні силою та/або владою в стосунках, які не засновані на рівності.

Виникнення домашнього насильства можна пояснити взаємодією низки основних груп чинників: політичних, правових, соціальних, економічних, культурних.

У реальному житті всі ці чинники тісно переплітаються один з одним: низькі соціальні стандарти, економічні негаразди, високий рівень безробіття, алкоголізація суспільства, правовий нігілізм та збройний конфлікт на сході України, який одночасно підняв поріг терпимості насильства серед місцевого населення. Постійний стрес, відсутність можливостей пройти психологічну реабілітацію піднімає рівень загальної тривоги, напруження та стресу як індивіда так і суспільства в цілому, що, відповідно, впливає на погіршення ситуації з домашнім насильством.

Вивчаючи чинники, що впливають на домашнє насильство, треба звернути увагу на такі важливі фактори як досвід батьківської сім’ї та тривала віктимізація.

Досвід батьківської сім’ї може спричинити таке:

  • дитина, яка була свідком насильства та вирішила, що така поведінка є нормою;
  • особи, які в минулому страждали від насильства, вважають його виправданим, якщо можуть ефективно використовувати його для отримання влади та досягнення власних цілей;
  • різний досвід соціалізації хлопців та дівчат.

Вищезазначене може призвести до передачі сімейного насильства через покоління. Тривала віктимізація стає причиною того, що люди, постраждалі від насильства, можуть вірити, що засвоєна ними модель насильницької поведінки є єдиною правильною.  Люди, що користуються насильством в інших ситуаціях, з великою вірогідністю будуть застосовувати його і в родині. Між рівнем насильства в суспільстві та домашнім насильством існує прямий взаємозв’язок.

Індивідуальні характеристики особистості кривдника, які можуть сприяти домашньому насильству:

– особливості характеру як ригідність, схильність домінувати, тривожність, роздратованість, низька самооцінка, імпульсивність, залежність, низький рівень емпатії та відкритості, низька стресостійкість, емоційна лабільність, агресивність, замкнутість, підозрілість і проблеми самоідентифікації;

 – неадекватні очікування щодо інших членів сім’ї, негативне ставлення до соціального оточення, що викликає у особи почуття незадоволеності, нещасливості;

– низький рівень соціальних навичок, наприклад, невміння розв’язувати конфлікти, вести переговори, просити допомоги в інших, справлятися зі стресом тощо;

– психічне здоров’я кривдника як знервованість, депресивність, схильність до суїцидів, психопатологічні відхилення;

– знижений рівень інтелекту та емоційна нечутливість кривдника;

– проблеми зі здоров’ям.

Наведені характеристики особи, схильної до вчинення домашнього насильства, означають, що будь-яка людина, опинившись поруч із кривдником, потенційно має шанс викликати в нього невдоволення та сплеск агресії, оскільки неможливо передбачити всі незначні дрібниці, які можуть виявитись тригерами для негативної реакції. Фактично будь-яка дія може бути оцінена кривдником як «провокація», яка потребує «покарання» або «навчання правильній поведінці», і саме цим виправдовуються насильницькі дії. Саме тому ані жертвам домашнього тирана не варто звинувачувати себе в поведінці свого кривдника, ані тим більше надавачі послуг не мають шукати пояснення у діях постраждалих осіб.

Діти можуть частіше страждати від домашнього насильства у таких випадках:

  • якщо дитина в сім’ї небажана;
  • якщо дитина, народилась у родині після втрати батьками попередньої дитини;
  • якщо вагітність та народження дитини були дуже складними для матері;
  • якщо дитина живе в багатодітній сім’ї, де різниця між народженнями дітей були невеликими (приблизно рік).

Окремо варто зазначити про вплив фактору алкоголізації, алкогольної або наркотичної залежності кривдника на виникнення насильства в сім’ї. Зловживання алкоголем є не причиною насильства тому, оскільки насильство – це надбана поведінка і, відповідно, її можна змінити та контролювати. Багато агресорів вдаються до насильства і в стані тверезості. Деякі люди продовжують бути жорстокими після відмови від вживання алкоголю. Зловживання алкоголем порушує механізми поведінкового самоконтролю, негативно впливає на логіку та послідовність мислення і, як підсумок, підвищує вірогідність насильства.

У цілому, ризик домашнього насильства зростає в сім’ях, де існують проблеми взаємостосунків, наприклад: подружні проблеми (сексуальна незадоволеність, відсутність або недостатність емоційної підтримки й ін.); особи, які зазнавали або бачили в дитинстві насильство, схильні до нього у спілкуванні з іншими членами сім’ї та зі своїми дітьми.

Проблеми батьківсько-дитячих взаємин:

в сім’ях, де батьки схильні до надмірних та невизначених вимог, до гіперопіки та гіперпротекції щодо дітей;

емоційна та фізична ізоляція сім’ї: відсутність або нестача соціальних контактів, підтримки;

конфліктні або насильницькі стосунки між членами сім’ї: в сім’ях, де дорослі члени родини схильні вдаватись до насильства для розв’язання конфліктних ситуацій між собою, вони схильні використовувати насилля і задля поневолення дітей;

багатодітні та неповні сім’ї мають більше передумов для переживання стресу (більш складне матеріальне становище, дефіцит вільного часу для спілкування та ін.).

Необхідно наголосити, що кожна людина має власні, притаманні тільки їй особливості характеру, поведінки, зовнішності, здоров’я, до того ж кожна людина має право на свободу та безпеку. Тому нема й не може бути жодних аргументів та пояснень, які виправдовували б жорстокість та насильство до будь-кого, зокрема щодо членів власної родини.

Насильство в сім’ях завжди завдає шкоди фізичному та психічному здоров’ю членів родини над якими вчинено насилля. Незалежно від форми домашнього насильства (фізичного, психологічного, економічного, сексуального) у постраждалої особи відбуваються негативні психологічні зміни: «набута безпорадність», «синдром побитої людини».

Найчастіше постраждалі сприймають ситуацію домашнього насильства як «нормальну», або з певних причин замовчують цей факт, приховують. Така «невидимість» об’єктивної картини проблеми насильства в сім’ї вказує, передусім, на відсутність достовірної і повної статистики щодо питання. Очевидно, що яким би не було пояснення явища домашнього насильства, в якій би формі воно не відбувалось, воно має негативні наслідки як для постраждалої особи, так і для інституту сім`ї в цілому.

Особистість часто не здатна самотужки справитись із власними проблемами через негативне соціальне оточення, дефіцит об’єктивної інформації та внаслідок недостатньої мотивації, неспроможності, неможливості та невміння вирішити ситуацію оптимальним способом. У виявленні фактів домашнього насильства та в попередженні насильства в сім’ї ключове значення має спостережливість, професійність та небайдужість фахівців соціальної сфери та спеціалістів інших органів, які безпосередньо працюють у сфері попередження насильства. Адже від їх здатності вчасно помітити симптоми сімейного неблагополуччя та надати відповідну допомогу постраждалим особам, інколи залежить їх життя.

Отже, спричинення будь-якого виду тілесних ушкоджень, а також вчинення будь-яких інших дій проти життя та здоров’я, волі, честі, гідності особи, та проти її статевої недоторканості, є злочинами. Особливо, якщо є небезпека для життя, то першим завданням допомоги є – убезпечити та збільшити ресурси (внутрішні, соціальні, матеріальні, тощо)! У будь-якому разі, коли існує загроза життю, необхідно зробити все можливе, щоб убезпечити постраждалу особу!

 

            Методичні рекомендації підготовлено на основі матеріалів методичного посібника «Забезпечення діяльності мобільних бригад соціально-психологічної допомоги як спеціалізованих служб підтримки постраждалих осіб від домашнього насильства», фінансованого Посольством Великої Британії в Україні в рамках програми «Комплексний підхід до вирішення проблеми насильства щодо жінок та дівчат в України», яка здійснюється Фондом ООН в галузі народонаселення (UNFPA) та МБФ «Українська фундація громадського здоров’я» у співпраці з Міністерством соціальної політики України.

 

 


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь