Революція на граніті
Упродовж майже 70 років Україна перебувала у складі Радянського Союзу – тоталітарного державного утворення, керованого комуністичною партією. У складі цієї імперії перебувала низка так званих радянських республік, а столицею була російська Москва.
Проте вже в середині 80-х років ХХ століття Радянський Союз переживав масштабну кризу, що охопила більшість галузей. Щоб врятувати державу, комуністична партія вдалася до певної лібералізації суспільного та політичного життя, ініціювавши «перебудову». Це стало поштовхом до відродження національних рухів в окупованих Росією республіках. Однак до кінця 80-х років ХХ століття суперечності й непослідовні дії у здійсненні реформ лише поглибили суспільну кризу та викликали невдоволення тієї частини суспільства, яка прагнула цілковитого повалення тоталітарного режиму.
На початку 90-х років ХХ століття в Україні відбулися парламентські вибори, де чверть мандатів отримали національнодемократичні кандидати. Хоча більшість – 239 депутатів – становили комуністи. Незважаючи на це, у липні 1990 року Верховна Рада УРСР ухвалила Декларацію про державний суверенітет України, де йшлося про широку політичну та економічну автономію. Проте документ передбачав, що у подальшому Україна увійде до оновленої радянської імперії шляхом укладання нового «союзного договору». Комуністи розглядали це як поступку, що дозволяла подовжити життя Союзу. Водночас національно-демократичні сили вважали Декларацію першим кроком на шляху до проголошення повної незалежності та організовували численні акції, де закликали не підписувати новий союзний договір.
Українській молоді такі акції здавалися не надто дієвими. Орієнтуючись на своїх однолітків, які відіграли важливу роль у подіях «оксамитових революцій» у Східній Європі наприкінці 80-х років ХХ століття, що спричинили повалення комуністичних режимів, українські студенти шукали ефективніші інструменти, які дозволили би позбутися диктату комуністичної партії та наблизити незалежність України.
Голодування було визнано найбільш оптимальною формою протесту, яка давала можливість, на думку організаторів, домогтися поставлених цілей. Так почалися події, що увійшли в історію як Революція на граніті. Вони стали каталізатором змін, що посприяли відновленню української незалежності, боротьба за яку тривала впродовж ХХ століття: від проголошення УНР, діяльності ОУН й УПА, шістдесятників, дисидентів до українських Майданів, серед яких першим масовим протестом стали події жовтня 1990 року на гранітних плитах середмістя Києва.
Хроніка протестів жовтня 1990 року
2 жовтня
Початок студентського голодування на площі Жовтневої революції; розгортання наметового містечка. Пізно ввечері президія Київської міської ради народних депутатів надала дозвіл на масові заходи. Наметове містечко у центрі Києва стало легітимним.
3 жовтня
На площі налічувалося 49 наметів, голодувало 137 осіб. Протестувальників відвідали представники Верховної Ради УРСР, Укрпрофради, Міністерства вищої та середньої освіти.
4 жовтня
До наметового містечка продовжували прибувати студенти з Івано-Франківська, Сум, Рівного, Полтави, Дрогобича, Вінниці, Тернополя. Кияни допомагали всім необхідним.
5 жовтня
До табору голодуючих завітав голова Верховної Ради УРСР Леонід Кравчук. Зустріч транслювали у новинах по телебаченню, що стало інформаційним проривом. Акцію почали висвітлювати прогресивні періодичні видання, зокрема «Літературна Україна», «Вечірній Київ». Редакція «Радіо Свобода» озвучила списки студентів, які голодували.
6 жовтня
Урочисті збори учасників так званої Великої вітчизняної війни у палаці «Україна», які мали намір йти ходою до площі Жовтневої революції, покласти квіти до монумента «Великій Жовтневій соціалістичній революції» та знести табір протестувальників. Близько 50 тисяч киян вийшли на майдан для підтримки студентів. Неочікувано для усіх міліція також виставила захисний кордон. Все наметове містечко аплодувало міліції та дякувало за захист.
8 жовтня
До наметового містечка завітав письменник Олесь Гончар, який наступного дня показово вийшов з лав КПРС.
9 жовтня
Відбувся круглий стіл між делегаціями від Верховної Ради УРСР та студентів, на якому було досягнуто окремих домовленостей.
10 жовтня
У наметове містечко було проведено підсилюючу апаратуру. 9 депутатів з Народної Ради оголосили голодування на підтримку студентських вимог: Степан Хмара, Яків Зайко, Богдан Ребрик, Марія Куземко, Федір Свідерський, Леонід Горохівський та інші.
11 жовтня
У малій залі Федерації профспілок відбулася пресконференція лідерів студентства за участю Олеся Донія, Олега Баркова, Ігоря Коцюруби, Олега Кузана, Сергія Бащука, де було задекларовано основні вимоги студентів; оголошено заклик до суспільства підтримати акцію, обговорено умови голодуючих і засуджено дії влади.
10–14 жовтня
Активність пікетних груп, які вирушали з голодуючими до київських закладів вищої освіти й організовували «окупаційні страйки». Вулицю Хрещатик було перекрито.
15 жовтня
Загальний студентський страйк у закладах вищої освіти. На майдані зібралося близько ста тисяч студентів, робітників, пересічних громадян, частка яких вирушила до будівлі Верховної Ради УРСР. Кілька десятків протестувальників прорвали міліцейський кордон та організували на площі перед нею ще одне наметове містечко з голодуючими. Студенти заблокували Червоний корпус Київського університету імені Тараса Шевченка. Того ж дня Олесь Доній озвучив вимоги протестувальників з трибуни Верховної Ради УРСР, а ввечері лідери акції виступили у прямому ефірі Центрального телебачення УРСР. Це стало першим офіційним визнанням протесту студентів в інформаційному просторі країни.
16 жовтня
Створено погоджувальну комісію Верховної Ради УРСР, на засідання якої запросили п’ятьох представників голодуючих: Маркіяна Іващишина, Олеся Донія, Олега Баркова, Сергія Бащука й Михайла Канафоцького. Учасники підписали документ, який передбачав, що в разі задоволення всіх вимог протестувальники припиняють голодування.
17 жовтня
Верховна Рада УРСР ухвалила постанову «Про розгляд вимог студентів, які проводять голодування в м. Києві з 2 жовтня 1990 року»: за – 314, проти – 38 голосів. Студенти розібрали наметове містечко. Відбувся урочистий мітинг. Завершення протестів.
Інформацію про суть та форму протесту Революції на граніті жовтня 1990 року дивіться в презентації: «СУТЬ І ФОРМА ПРОТЕСТУ »
За матеріалами Українського інституту національної пам’яті та Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності.
